(no subject)

[zapah_vody]

Сьогодні нарешті вийшла на зв"язок подружка із Лисичанська. Надламана, деморалізована, але все ж... Віка заспокоювала мене більше, ніж я її. Переживши агатку "Градами", артобстріл, вона усе ще щиро вірить у можливий мир, котрий от-от настане. Тримаю за Віку та її маму кулаки. За пропозицію пересидіти скрутні часи в мене вона подякувала, але вирішила лишатися вдома. Не знаю звідки в людей береться така залізобетонна сила.
Днями познайомилася з дуже хорошою жінкою-волонтером. Каже, київська психіатрична лікарня пепеповнена людьми, особливо молоддю - голови не витримують потоку залякуючої інформації.


Ще в період Майдану, шокована подіями, їхала я якось у метро, а мене заспокоював незнайомий дідусь. Побачив моє скам"яніле обличчя, підбадьорював станцій 5, а потім, як фокусник, провів долонею перед моїми очима, сказавши : "Просто живіть і нічого не бійтеся". Я намагаюся. Я вчуся. Нехай у мене, у всіх нас, усе вийде. Слава Україні! Разом переможемо!